Виховання як суспільне явище – складний і суперечливий соціально-історичний процес входження, включення підростаючих поколінь у життя суспільства, в побут, суспільно-виробничу діяльність і відносини між людьми. Виховання забезпечує прогрес суспільстсва. Характер і зміст виховання зумовлені виробничими силами і економічним базисом суспільства, мовою, культурою, формами суспільної свідомості (політикою, мораллю, правом, наукою, мистецтвом, релігією).
Конкретизуючи розширене розуміння виховання, можна виокремити власне виховання і навчання, які реалізуються спільно і одночасно. З аналітичною метою ці процеси розглядаються окремо, оскільки вони різняться за цілями, змістом, методами та формами активності особистості. Так, виховання здійснюється насамперед через міжособове спілкування. Його основна мета – розвивати світогляд, мораль, мотивацію, характер особистості, формувати в ній риси та навички соціально прийнятної поведінки. Навчання реалізується через різні види предметної, теоретичної та практичної діяльності. Воно націлене на розвиток інтелектуальної, когнітивної сфери особистості. Навчання, таким чином, має справу з пізнавальними процесами собистості, а виховання – з її почуттями та міжособовими взхаєминами.
Ці відмінності зумовлюють специфіку методів виховання та навчання. Перші мають забезпечувати передачу соціальних цінностей та установок, формування почуттів, норм і правил поведінки, другі – передавання знань, формування умінь та навичок. Методи виховання грунтуються на сприйнятті та розумінні людиною людини, людської моралі та духовної культури, методи навчання – на сприйнятті та розумінні предметного світу, матеріальної культури.