1. Утворення і розвиток групи – як правило включає в себе декілька стадій. Перша стадія є періодом виникнення початків системи міжособистісних відносин та групової самосвідомості. На другій стадії відносини між членами групи отримують більш сталий характер, віжбувається формування групових норм і традицій, починає функціонувати загальна думка, групові настрої та атмосфера у групі сприяє рішенню спільних задач, з’являється узгодженість у діях її членів. На третій стадії група повністю консолідується, стає спільнотою з яскраво вираженим почуттям «Ми», груповими цілями і інтересами, спрямованими на конкретний результат, з’являється ціннісно-орієнтаційна єдність.
2. Згуртованість групи – це процес формування таких зв’язків і відносин між її членами, які дозволяють досягати їх ціннісно-орієнтаційної єдності, найкращих результатів спільної діяльності, уникати конфліктів і конфронтації. Вона виступає для багатьох членів групи як приваблива ціль і цінність, як бажаний груповий стан.
3. Керівництво – процес управління групою, котрий здійснюється керівником як посередником між соціальною владою (державою) і членами спільноти на основі правових повноважень і норм, йому даних.
4. Лідерство – це процес особистісного впливу. Лідера породжує структура і характер взаємовідносин в кожній конкретній групі.
5. Прийняття рішень – це процес пошуку виходу з ситуації у сукупності таких дій, як: обговорення з метою з’ясування позицій членів групи; оцінка ситуації; пошук можливих шляхів виходу з ситуації; вироблення єдиної точки зору.
6. Груповий тиск – психологічний або інші види впливу, спрямований на дотримання членами групи її норм і цінностей. Функції цього процесу полягають: у забезпеченні досягнення групових цілей; у збереженні групи як цілого; у роз’ясненні членам групи орієнтовних принципів життя і діяльності; у визначенні членами групи ставлення до соціального оточення.
7. Конфлікт – ситуація, що виникає у міжособистісних відносинах між членами групи або внаслідок порушення рівноваги між структурами групи, яку складно вирішити. Як правило, до конфлікту приводять такі причини:
• наявність протиріч між інтересами, цінностями, мотивами, ролями членів групи;
• присутність протиборства між різними людьми;
• поява і стійке домінування негативних емоцій і почуттів як фонових характеристик взаємодії і спілкування між членами малої групи.
Конфлікт починається з конфліктної ситуації, до складу якої входять учасники конфлікту (опоненти) і об’єкт конфлікту – причина, через яку опоненти вступають у боротьбу. Початком конфлікту є інцидент – дія, спрямована на виникнення конфлікту.
В основі існуючих різноманітних класифікацій конфлікту покладено певну одну характерну ознаку. Так, за безпосередніми причинами виникнення конфлікту виокремлюють:
1. Конфлікти через інформаційні причини.
2. Конфлікти інтересів.
3. Конфлікти, породжені особливостями спілкування (причини: відсутність зворотного зв’язку, хибне тлумачення чи стереотипне мислення тощо).
4. Організаційно-стрктурні конфлікти (причини: нерівність щодо влади та авторитету; відсутність необхідного часу; фізичні, географічні чинники, що гальмують співробітництво).
За формою вияву розрізняють:
1. Внутрішньоособистісні конфлікти – виникають внаслідок зіткнення однорівневих (наприклад, життєвих принципів) або різнорівневих (наприклад, між діловими інтересами та ціннісними орієнтаціями особистості) компонентів духовної структури особистості.
2. Міжособистісні конфлікти – виникають між носіями різних цінностей, інтересів, думок.
3. Конфлікти між особистістю і групою – виявляються як протииріччя між очікуваннями, вимогами окремої особистості та сформованими у групі нормами поведінки і діяльності.
4. Внутрішньогрупові конфлікти – конфлікти між мікрогрупами, які починають діяти як суб’єкти всередині групи; нерідко є продовженням діадних міжособистісних конфліктів.
5. Міжгрупові конфлікти – більшою мірою виявляються у зіткненні інтересів між окремими формальними чи неформальними групами.
6. Міжорганізаційні конфліки – здебільшого розгортаються у формі конкуренції між організаціями. Їх носіями є власники або керівники вищої ланки.
За тривалістю перебігу бувають:
1. Короткочасні конфлікти – здебільшого конфлікти, що виникають внаслідок взаємного непорозуміння чи помилок, що швидко усвідомлюються.
2. Затяжні конфлікти – пов’язані з глибокими морально-психологічними травмами або з об’єктивними труднощами. Такі конфлікти надовго фіксують негативний стан їх учасників.
За впливом на життя групи поділять:
1. Деструктивні конфлікти – такі, що спричиняють різноманітні ускладнення у діяльності групи або у системі міжособистісних відносин у ній.
2. Конструктивні конфлікти – такі, що не мають негативних наслідків. Ці конфлікти допомагають подолати певні проблеми у житті групи.
За джерелом виникнення є:
1. Об’єктивно зумовлені конфлікти – породжені складними ситуаціями, в яких опинилися їх учасники. Вони виконують сигнальну функцію, вказуючи на неблагополуччя у житті групи.
2. Суб’єктивно зумовлені конфлікти – породжені особливостями конфліктуючих сторін
Організаційний конфлікт – це інтерактивний стан, що виявляється в протиріччях або несумісності між індивідами і групами.
Індивідуальна стратегія і вироблення тактики продуктивної поведінки у конфліктній ситуації (за К.Н.Томасом, Р.Х.Кілменом):
• кооперація як орієнтація на інтереси і потреби партнерів;
• наполегливість - передбачає реалізацію власних інтересів.
Типи (стилі) поведінки відповідно до даних стратегій: уникнення, змагання, пристосування, компроміс, співробітництво.
Подолання конфлікту передбачає дотримання відповідних принципів:
1. Урахування сутності суперечностей між учасниками конфлікту.
2. Урахування цілей учасників конфлікту.
3. Урахування емоційних станів конфліктуючих сторін.
4. Урахування психологічних особливостей учасників конфлікту.
5. Урахування динаміки конфлікту.
Шляхи подолання конфлікту у групі:
1. Формування у групі громадської думки щодо явища конфлікту чи тих, хто є учасниками конфлікту.
2. Звернення до “третєйського судді”.
3. Організація співробітництва у групі.
4. Звернення до посередника.
5. Роз’яснення вимог, котрих сторони повинні дотримуватися у ході подолання конфлікту.
6. Координація та інтеграція діяльності членів групи.
7. Спрямування усіх членів групи на досягнення спільних цілей.
8. Створення чіткої системи винагород.
9. Застосування адміністративних методів вирішення конфлікту.
10. Дотримання у конфліктній ситуації таких типів поведінки, як співробітництво, уникнення, пристосування, компроміс, конкуренція.