Творчість розглядається як компонет діяльності і як діяльність (В.Н. Дружинін). З цієї точки зору вважається, що у будь-якій діяльності присутній елемент творчості, тобто нового, оригінального підходу до її виконання. В якості творчого елемента може виступати будь-який етап діяльності – від постановки проблемі до її операціональго забезпечення.
Основою творчого процесу виступає інтуїтивний механізм (Я.О. Пономарьов), який визначається якістю результату діяльності (отримання результату згідно поставленої мети – прямого продукту та отримання результату поза свідомим наміром – непрямого продукту). Несвідомий побочний продукт діяльності може призвести до неочікуваного рішення, спосіб отримання якого не усвідомлюється. Основними особливостями інтуїтивного рішення є: навність чуттєвого образу, цілісність сприйняття, неусвідомленість способу отримання результату.
За Я.О. Пономарьовим розв’язання творчої задачі проходить ряд послідовних фаз:
• фазу довільного логічного пошуку;
• фазу інтуїтивного рішення;
• фазаувербалізації інтуїтивного рішення;
• фазу формалізації вербалізованого рішення.
Механізм творчості – це сукупність інструментів, які здійснюють цілеспрямовані рухи, генерують думки, почуття, уяву і психомоторику з метою відбору, обробки інформації або виконання роботи. Це морфоологічний орган людини, який не має просторової локалізації і працює поза тілом, не належить конкретним органам та іншим системам тіла, створюється за життя людини і стає прямим продуктом її діяльності.
На думку С.Д. Максименка, механізм творчості дозволяє людині жити у ноосфері, забезпечує зв’язок з логосом, є ведучою умовою людського життя – інструментом творчості.
Структуру механізму творчості утворюють: мислення, уява, почуття, психомоторика, енергопотенціал.
Продукти творчості: відкриття, винаходи, нові художні образи, художні твори.
Важливою передумовою творчості є чутливість людини, котра забезпечує певні можливості для створення нового. Отже, творчість – це процес матеріалізації можливостей психіки, свідомості і діяльності людини.
Енергопотенціал особистості – це величина здібності до дії (пізнавальної, чуттєвої, мисленнєвої, моральної, естетичної, тобто творчої). Базовий потенціал представляє собою сукупність задатків до дій, які людина має від природи. Оперативний потенціал – це надбана за життя енергія, котра витрачається у процесі мислення та реалізації на практиці мисленнєвих образів майбутніх дій. У кожній людині існує три механізми обміну енергії: механізм використання енергії, механізм відновлення енергії, механізм накопичення енергії. Накопичення енргії відбувається після відновлення використаної.
Джерелами енергії є природа, спілкування, твори мистецтва.
Процес творчості реалізується передусім за допомогою двох специфічнимх механізмів: механізму відображення невідчуваного та механізму відображення неіснуючого.
Механізм відображення невідчуваного базується на активізації мислительних процесів. До його структури входять мислення-психомоторика-почуття-енергопотенціал). Мислення – це інструмент для пізнання якостей предметів і явищ дійсності, які людина не може відчути, відобразити за допомогою органів відчуттів. Задача мислення – точність відображення, образу і думки, а задача творчості – новизна відкриття, винаходу або художнього образу. Але творчість без точності мислення неможлива. Трансляція чужих ідей відбувається за допомогою стереотипів, принципів, законів, формул, сентенцій, канонів, прислів’їв.
Базовою основою механізму відображення неіснуючого є уява. Він працює за алгоритмом: уява-мислення-психомоторика-енергопотенціал. Уява – інструмент руйнування стереотипів, який веде до відкриття, винаходу, художнього образу. За допомогою уяви створюються: а) образ невідомого як образ відомого; б) гіпотеза, котра містить у собі предметний зміст і смисл цього образу та об’єднує чуттєве і раціональне в ньому. Уява є продуктом синтезу багатьох образів в один. Таким чином, цей механізм синтезує почуття у думку, в результаті чого створюється новий образ або судження про невідоме.
Найвищим кульмінаційним станом творчості є натхнення, коли пізнавальна і емоційна сфери людини поєднані і спрямовані на розв’язування творчої задачі. Нерідко з перебуванням у стані творчого натхнення пов’язане виникнення інсайту, осяяння.
Тип творчої особистості вирізняється оригінальністю способів рішення будь-яких життєвих задач. Її основною ознакою є креативність – особлива інтегративна якість психіки, котра уможливлює перетворювальну діяльність та дослідницьку активність людини.
Креативна особистість має такі особливості:
• когнітивні – чутливість до унікального, одиничного, здатність сприймати явища у системі і комплексно; пам’ять на особливі явища; розвинені уява і фантазія; розвинене дивергентне мислення як стратегія узагальнення множини рішень;
• емоційні – емоційна збудливість, наявність стенічних емоцій;
• мотиваційні – потреба в осмисленні, дослідженні, самовираженні, самоутвердженні, автономії, незалежності;
• комунікативні – ініціативність, схильність до лідерства, спонтанність.
Згідно висновків В.М. Дружиніна, креативність можна розуміти:
на рівні суспільних відносин – як еврістичний спосіб життєдіяльності особистості;
на рівні групи – як вид діяльності, що не підпорядкований її нормам і приписам.
Творчість може розглядатись як форма поведінки, що не відповідає загально прийнятим нормам але не порушує правові і моральні приписи.
Педагогічний ліцей «Сонечко»
Функціональний стан – це інтегральний динамічний комплекс наявних характеристик фізіологічних, психологічних, поведінкових функцій і якостей, котрі зумовлюють якість виконання діяльності. Функціональний стан формується і змінюється під впливом: а) особливостей суб’єкта діяльності (ступеня придатності до діяльності, рівня підготовленості до виконання пов’язаних з діяльністю задач, величини індивідуальних ресурсів, стану здоров’я, ставлення додіяльності); б) особливостей діяльності; в) особливостей середовища, в якому здійснюється діяльність; г) психологічного клімату у групі, в котрій здійснюється діяльність.
До структури функціонального стану входять такі компоненти:
• енергетичний (фізіологічні реакції, що забезпечують необхідний рівень енерговитрат: кровообіг, дихання і т.д.);
• сенсорний (можливості щодо прийому та первинної обробки отриманої інформації: пороги відчуття, адаптація до сигналів і т.д.);
• інформаційний (процеси подальшої обробки інформації та прийняття рішень: пам’ять, мислення);
• еффекторний (відповідає за реалізацію прийнятих рішень у поведінкових актах: швидкість, темп, точність реакцій, координація рухів і т.д.);
• активаційний (визначає спрямованість та ступінь напруження діяльності і характеризує актуальну здатність людини до реалізації наявних якостей: особливості гормональної активності та нервової регуляції, рівень уваги, мотивації, емоційно-вольового напруження).
Втома – це тимчасове порушення ряду психічних і фізіологічних функцій в результаті робочого навантаження. Класифікація втоми: компенсована, гостра, хронічна, перевтома.Vzletka Rally Team
Психологічний стрес – це стан надмірної психічної напруженості і дезорганізації поведінки. Це один із найбільш узагальнених факторів впливу на здоров’я людини. Часто стрес визначається як комплекс фізичних, біофізичних і ментальних реакцій людини на стимули або стресори навколишнього середовища. Ментальність розглядається як полісемантичне поняття для визначення рівнів мислення, що не обмежуються сферою усвідомленого. Це характерний саме для певної епохи, культури, цивілізації, спільноти розумовий іеструмент, яким індивіди епохи володіють і користуються в неусвідомленій формі.
Здоров’я у загальному розумінні можна розглядати як стан фізичного та психічного благополуччя.
Психологічна готовність до діяльності – це психічний стан, який характеризується мобілізацією ресурсів суб’єкта діяльності на виконання конкретної діяльності.
Форми впливу на функціональні стани: організаційні, психологічні, фізіолого-гігієнічні, фармакологічні, фізичні.
Стани сну і неспання відрізняються за типом активності мозку. Сон складається з з двох якісно відмінних станів: повільного сну та швидкого сну. Повільний сон поділяється на стадії: дрімоти, поверхневого сну (характеризується ритмічною появою веретен сну, з появою яких свідомість відключається, у перерві між ними людину легко збудити), дельта-сну (період найбільшого відключення від зовнішнього світу). Швидкий сон – остання стадія у циклі сну і характеризується ритмами ЕЕГ, схожими на ритми неспання. Пробудження у цій стадії супроводжується запам’ятовуванням сновидінь.
Весь нічний сон складається з 4-5 циклів, котрі починаються з повільного сну і закінчуються швидким. Сновидіння протягом сну займають близько 2-х годин, проте не завжди запам’ятовуються.
Організм людини особливо потребує дельта-сну та швидкого сну. Згідно гіпотези В. Ротенберга і В. Аршавського, у швидкому сні має місце пошукова активність, у задачу якої входить компенсація відмови у пошуку в період неспання.
Сон – кращий засіб відновлення фізичних і душевних сил.
Сни піддаються контролю. Прикладом є сінойське плем’я в Малайзії, де відсутні психічні захворювання, а люди вирізняються миролюбністю та неагресивністю. Вважають, що причиною цього явища є обговорення сновидінь всією сім’єю з метою позбутись страхів, подолати неприязнь, стати впевненим у своїх силах. Сім’я планує подолання невдач попереднього сну у наступному, що призводить до регуляції психічних станів та психічного здоров’я людей (за даними В.М. Дружиніна).
Штучно змінені стани свідомості (ЗСС) викликаються за допомогою психоактивних (психотропних) речовин: наркотиків, транквілізаторів, стимуляторів, алкоголю, рослинних препаратів (з кави, тютюну галюціногенних грибів, коноплі, коки). ЗСС можуть бути викликані за допомогою спеціальних психотехнік (наприклад, медитації).
Наркотики стали епідемією і трагедією людей внаслідок глибоких змін у культурі людства, перетворення їх на засіб наживи.
Всі психотропні речовини впливають на головний мозок людини. Їх багаторазове застосування призводить до звикання на рівні фізичної ітапсихологічної залежності внаслідок перебудови організму на речовини, що потрапляють зовні і необхідні для регуляції його активності на біохімічному рівні, що може призвести до синдрому абсистенції (переживання неприємних, навіть нестерпних станів у випадку відмлви від психотропних речовин).
Інформаційний центр. У систему психологічного захисту входять такі механізми, як:
- мініманізація негативної аферентації – цемеханізм, згідно якого організм обирає для себе таку стратегію поведінки, котра має забезпечити задоволення потреб і уникнути неприємних ситуацій та негативних емоцій;
- інформаційні механізми психозахисту:
а) заперечення – прагнення запобігти новій інформації, що несумісна з уявленням, котре склалось; механізм не дозволяє людині адекватно оцінити реальну ситуацію, здійснює селекцію фактів;
б) придушення – передбачає блокування небажаної інформації у процесі її переходу у пам’ять або виходу з пам’яті;
в) раціоналізація – диференціація та наступна вибірковість частини інформації, що сприймається і далі використовується за схемою, відповідно якої власна поведінка має вигляд контрольованої і такої, що не суперечить об’єктивним умовам; це намагання гармонізувати бажане та дійсне, виправдати дії ситуацією;
г) витіснення – виключення із свідомості неприйнятного мотиву чи інформації (є несвідомим психічним актом);
- стабілізаційні механізми психозахисту:
а) сублімація – це захист, що здійснюється за допомогою переорієнтації агресивного або сексуального потенціалу людини на суспільно прийнятні форми активності;
б) катарсис – вид психологічного захисту, який зумовлює зміну системи цінностей з метою послаблення впливу травмуючого чинника (моральне переродження внаслідок сильного потрясіння, емоційного переживання, співпереживання та ін.);
в) проекція – приписування іншим людям того, у чому людина не хоче зізнатись сама собі, ототожнення оточуючих з собою; несвідоме відторгнення власних неприйнятних почуттів і бажань та перенесення їх на інших; своєрідне перекладання відповідальності з себе на інших;
г) ідентифікація – усвідомлене перенесення на себе почуттів і якостей, які властиві іншим людям і недоступні (хоча й бажані) для себе;
д) заміщення – перенесення дій з об’єкта, який є недосяжним на дії з досяжним об’єктом; зміна адреси реакції;
є) сон і сновидіння.
СОЦІОЛІНГВІСТИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ. Способи реалізації механізмів психозахисту: зміщення агресивності, прагнення до руйнації, звернення до нових цінностей, часткове досягнення вихідної цілі (зміщення однієї дії – бажаної на іншу – не бажану, але реальну), лайка, фантазія, дитячі форми поведінки (істеричні, егоїстичні, вередливі, безвідповідальні).

Спрямованість особистості – це інтегративна якість, яка визначає сукупність стійких мотивів, що орієнтують життєдіяльність особистості.
Спрямованість особистості характеризується її потребами, потягами, бажаннями, інтересами, схильностями, ідеалами, цінностями, світоглядом, переконаннями та мораллю. Сутність спрямованості в тому, що вона дає відповіді на питання не стільки про те, чого хоче людина, скільки про те, чому вона цього хоче, а відтак визначає її поведінку, діяльність.
До основних елементів спрямованостіналежать: потреби, мотиви, ціннісні орієнтації особистості. Найбільш визнаною концепцією потреб є концепція А. Маслоу, згідно якої існує ієрархія потреб у такому вигляді: 1) фізіологічні потреби, 2) потреби у безпеці та впевненості у майбутньому, 3) соціальні потреби, 4) потреби у повазі, 5) потреби у самовираженні: потреби влади, успіху, причетності.
За іншим підходом спрямованість особистості, як система її ставлення до дійсності, визначається: ставленням до інших людей (характеризує спрямованість на взаємодію); ставленням до праці (спрямованість на завдання); ставленням до себе (спрямованість на себе).
Певною мірою визначенню спрямованості особистості сприяє знання мотивів щодо успіху, запобігання невдач, ризику та схвалення, які пов’язані між собою і є взаємодоповнюючими.
Визначальним компонентом спрямованості особистості є система ціннісних орієнтацій, котрі становлять базу її світогляду.
Розробка механізмів формування та функціонування спрямованості ще не завершена. Певною мірою усвідомленню цих процесів може сприяти дослідження моделі світу окремої людини. Модель світу складається з двох підструктур: “Я-образу” і “Я-концепції”.
“Я-образ” значною мірою формується підсвідомо і відображає емоційно забарвлене уявлення про себе. “Я-концепція” включає в себе вже усвідомлені оцінки, результати аналізу і прогнози щодо власного розвитку.
Основні компоненти моделі світу особистості – мотиви. Функція мотивації – смислоутворювальна. Основні функції мотиву – ініціація, селекція, переключення дій. Зазвичай на вершині особистісної ієрархії мотивів знаходяться ті, що пов’язані з цілями життя, нижче – інші, досить стійкі і сильні, на найнижчих рівнях – мотиви короткочасні і нестійкі. Установка верхнього рівня ієрархії визначає специфіку сприйняття світу людиною, неповторність особистості, її характер. На найвищих рівнях установок “Я-образ” вбирає в себе систему цінностей людини. Цей рівень пов’язаний з усвідомленням цілей свого життя і засобів, необхідних для їх досягнення.
Серед цілей моделі світу найвищу цінність мають ідеали. Це найголовніша мета в ієрархії цілей, яка концентрує в собі величезну енергію людини.Низковольтная аппаратура
Власний світ людини визначає її здібності до розуміння, уявлення про можливе і неможливе, ймовірне і неймовірне щодо стосунків з іншими людьми. Критерієм тут стає міра близькості, спільності персональних світів. Вихід за межі власного світу пов’язаний з бажанням не лише сприйняти але й прийняти щось нове.